Смерть і холодна, і гаряча водночас. Смерть — це піт і кров. Смерть, на жаль, єдиний справжній спосіб, який доля вигадала, щоб постійно нагадувати нам, що існує життя.

Не бійся. Я нікому нічого не скажу і не зачеплю його. Я не хочу завдавати тобі нового суму. Хоча, можливо, зі мною ти була б щасливішою навіть за морем. Але від долі не втечеш. У нас кажуть: чуже лихо може стати і твоїм. Я не хочу, щоб ти плакала, розумієш?

На цій планеті існує одна велика істина: незалежно від того, ким ти є і що робиш, коли ти по—справжньому чогось бажаєш, ти досягнеш цього, адже таке бажання зародилося в душі Всесвіту. І це є твоє призначення на Землі.

Якщо я приречений, то приречений не лише на смерть, але й на опір до самої смерті.

Ми народжені для страждань. Ні, важка доля. Невже все вирішено? Передбачення — це не доля, ми вільні обирати свої шляхи, і водночас доля стверджує, що ми не вільні у цьому. І якщо доля існує, чи є у нас вибір?

Кажуть, що боги переслідують тих, хто бажав втілити у життя свої піднесені мрії. Боги завжди були на боці посередності. Лише ті люб'язні їм, хто покірно, як худоба, слідує за своєю долею.

Люди, яких ми зустрічаємо на життєвому шляху – не випадкові, всі вони надіслані нам дати свій урок.

Доля не завжди схожа на вечірку наприкінці дня. Іноді вона  не більше ніж боротьба протягом усього життя, день у день.

Те, що відбувається без участі праці людини, і те, що вона отримує крім своїх бажань, складає діяльність неба... Коли людина відмовляється робити те, що їй призначено, і чекає, що небо зробить усе за неї, вона помиляється.

Генріх, зітхаючи, повернувся у свою опочивальню і, через брак інших співрозмовників, почав гірко скаржитися своїм хортом Нарцису на злощасну долю королів, які можуть дізнатися істину, тільки якщо вони за неї заплатять.