Не всі усмішки виражають радість, так само як не всі сльози виражають горе.

Не можна занадто багато думати про себе і замикатися у власних прикростях, але з іншого боку, якщо весь час думати про інших, нічим добрим це теж не скінчиться.

Коли ж горе торкне вас крилом,
Одягніть серце мужності щитом
І бадьоро тягар горя несіть.

І він так насолоджувався своїми прикростями, що не мав сили допустити, щоб якась земна радість чи дратівливі веселощі вторглися в його душу; він оберігав свою скорботу, як святиню.

Подумати тільки, скільки людей живе не маючи жодного уявлення про те, що таке прикрощі, і перебуваючи в незмінному переконанні, що все обертається на краще, ніби навколо них ніхто не подихає з голоду і не йде на дно!

Тільки люди, здатні сильно любити, можуть відчувати і сильні прикрості; але та потреба любити служить їм протидією жалю і зцілює їх. Від цього моральна природа людини ще живуча природи фізичної. Горе ніколи не вбиває.

Як приємно було бачити хмари, що біжать по небу, а в просвітах мерехтіння місячного світла — чи не так чергуються радості та прикрості в людському житті?

Буває горе — що кудлата ведмедиця. Навалиться, рве, мучить — світла не побачиш... А відвалить — і нічого, начебто можна дихати, жити, діяти. Як не було.
А буває дрібниця, помилка. Дрібниця, але за собою дрібниця ця така тягне, що не дай боже  нікому.

Не можна в собі горе носити, на те люди існують, щоб з ними ділитися.

І все ж радість глибша, ніж скорбота. Але всяка радість прагне вічності.