Гордість - незрима кістка, що не дає шиї зігнутися.

Він був гордий і з боязні, що з ним не привітаються, не вітався сам.

Якщо гординя - гріх, то найбільший з гріхів - гординя чесноти.

— Яка жахлива, твоя гордість!
- Це все що у мене є.

У коханні немає  нічого ганебного. Потрібно пишатися тим, що любиш більше. Я пишаюся собою.

Вона відчувала непереборне бажання сказати йому, наче найбанальніша з усіх жінок: Не відпускай мене, тримай мене біля себе, укрий мене, зроби мене своєю рабинею, будь сильним! Але це були слова, які вона  не могла і не вміла вимовити. Випустивши його з обіймів, вона  тільки й сказала: — Я дуже рада, що я з тобою. — Це було найбільше, що вона вміла сказати за її стриманої вдачі.

...якщо так сталося, що робити людині — бунтувати, звати Бога на суд честі, або витягнутися по-солдатськи в струнку, руки по швах, або під козирок, і гаркнути на весь світ: раді старатися, ваше високоблагородіє! І питання, на мою думку, тут розібране не з точки зору справедливості чи несправедливості, а зовсім інакше: з точки зору гордості. Людської гордості, Йова (він, звичайно, вимовляв«Іова»), моєї та вашої. Розумієте: що горше — оголосити повстаннячи під козирок? І ось тут виходить так: гірше — під козирок. Чому? Бо так: якщо ти бунтуєшся — значить, вийшло нісенітниця, начебто проїхав биндюг з гноєм і розчавив ні за що, ні про що равлика чи таргану; отже, все твоє страждання — так собі, випадкова нісенітниця, і ти сам тарган. Але якщо тільки«Йов» знайшов у собі силу гаркнути«раді намагатися» (тільки це дуже важко; дуже важко) — тоді зовсім інша річ. Тоді все йде за планом, ніякого випадкового биндюга не було. Все за планом: було створення світу, був потоп, ну, і руйнування храму, хрестові походи, Єрмак завоював Сибір, Бастилія і так далі, вся історія і навіть нещастяу домі у пана Йова. Чи не биндюг, значить, а за планом; теж нота у великій опері - не така важлива нота, як Наполеон, але теж нота, навмисне вписана тим самим Верді. Значить, ти зовсім не равлик, а ти — мученик опери, без тебе хор був би неповний; ти персона, співробітник цього Господа; віддаєш честь під козирок не тільки йому, а й собі...

Горді люди самі вигодовують свої злі печалі.

Добре, що почуття і думки живуть усередині нас, інакше, якби вони, подібно до слуг, оточили в цей хвилюючий момент, між ними почалася б суперечка, причому не на життя, а на смерть. Гордість викликала б на дуель сум'яття, розум бився б із серцем, честь із самовідданістю. Секундантом у цьому поєдинку виступила б, звичайно, Любов.

У мене немає й тіні честолюбства. Я просто бігаю від того, за чим ганяються мої колеги, а ось самолюбство мандрує. Адже треба бути настільки гордою, щоб плювати на самолюбство.