Повертаємось на перон, дивимося: колесо лопнуло. Мабуть, напоролися на уламок снаряда чи бомби. Немов літак із нами у змову вступив. Ми отримали реальну можливість знову проситись на аеродром, щоб поставити запаску. Шанс представився 16 серпня. Була п'ятниця, вихідний день у мусульман, коли вони, як ми жартували, лише«талібанили»: їли, молилися та спали.
- Тікаємо! – гаркнув Станіслав. Статутне«відступаємо!» ніколи йому не подобалося: оптимізму в ньому було більше, але й складів теж.
Екіпаж виконав команду швидко, одностайно та з разючим ентузіазмом.
Прагнення чогось назустріч ніколи не може означати втечі, хоча місце зустрічі щоразу і віддаляється.
- За мною!
- Я нічого не бачу!
— Біжи на голос.
- Я нічого не чую!
— Іди за серцем.
— Чого?
Не встигла вона повернутися додому, рятуючись втечею від вулиць, як уже зі своїх чотирьох стін їй знову захотілося кудись піти. З кожним днем муки посилювалися: ніде вона не почувала себе добре.