Діти не визнають болю. Вони хочуть жити у шоколадному світі. У вигаданому світі утопії, як Пітер Пен. Але синдром Пітера Пена - це психічне захворювання людей, які не хочуть розлучатися з дитинством. Таких людей поміщають до лікарні. Тому що сенс всесвіту і траєкторії душ полягає не в тому, щоб залишатися дитиною, а в тому, щоб дорослішати... А бути дорослим означає приймати темні сторони світу і себе теж.
Справжній біль ніколи не відчувається одразу. Вона схожа на сухоти: коли людина помічає перші симптоми, це означає, що хвороба вже досягла чи не останньої стадії.
Як істота, що мислить, може не розуміти, що, посміюючись над людиною, яка щиро до неї розташована, вона скочується в болото, звідки її ніякими силами не витягнеш?
Здається, ми приречені робити одне одному боляче.
Під час нервової кризи, після таких великих потрясінь, люди ревниво ставляться до свого душевного болю, як скупець до своїх скарбів, і вважають ворогом кожного, хто спробує відібрати у них найменшу частинку.
Вбиваючи цвях у душу людини, пам'ятайте, що, навіть витягаючи його своїми вибаченнями, Ви все одно залишаєте там дірку.
— Я подумала, чи може зробити йому пам'ятник? Хоча я знаю, що не маю права, ми з ним не були чоловіком та дружиною.
— А ми не були сином і батьком, але біль від цього не меншає. І виносити її не легше.
Кохання – солодка тиранія, тому що люблячий терпить її муки добровільно.
Адже в коханні — звичайно, справжнього кохання — найболючіше не отримувати удари, а самому їх завдавати.