Як іноді хочеться, щоб холодно. Щоб серце – до непритомності. Щоб душа – гранітом, бетоном, каменем. Щоб погляд – льодом, снігом, інеєм. Щоб не любити, щоб не боляче. Щоб дихати прозорим небом та не знати земних пристрастей. Щоб не хотіти рук, не шукати в світлі жалюгідні крихти тепла. Щоб скелею — у будь-якому штормі, щоб байдужість замість усіх розбитих надій. Щоб впевнений крок замість марних спроб, аби не гнули та не ламали слова«залишимось друзями». Щоб будь-які слова залишалися лише словами. Щоб не жити, майже вмираючи, а померти, залишившись живим. І іноді майже виходить, і вже відчуваєш у грудях цей холод, і вже чекаєш на нього, готовий до нього... але чомусь мама дивиться на твоє обличчя і починає плакати.
Кожен, хто думає, що хлопчаки невинні й милі, ніколи сам не був хлопчиськом чи забув про це. А той, хто думає, що люди не бувають жорстокі і не завдають один одному болю, навряд чи часто виходить із дому.
Болю самого по собі, — почав він, — іноді недостатньо. Бувають випадки, коли індивід чинить опір болю до смертної миті. Але для кожної людини є щось нестерпне, немислиме. Сміливість і боягузтво тут ні до чого. Якщо падаєш з висоти, схопитися за мотузку — не боягузтво. Якщо виринув із глибини, вдихнути повітря — не боягузтво. Це просто інстинкт, і його не можна не послухати.
Я знаю біль. Спочатку тобі здається, що зможеш винести її, а на ділі виявляється, що не можеш. І коли це відбувається, ти або знаходиш причини жити далі, або... Отже, коли ви перестанете відчувати біль, у вас з'явиться бажання жити.
Письменника робить біль? Біль нічого не робить, бідність теж. Насамперед є художник. Що з ним відбувається залежить від його удачі. Якщо удача світить (у світському значенні), він стає поганим художником. Якщо не світить — добрим.