Тут з образами така штука виходить... Їй боляче вона  ображає тебе. Тобі боляче - ти ображаєш її. Їй ще болючіше – вона  знову ображає тебе. Хтось повинен першим зупинитися, прийняти удар і не відповісти, або – глухий кут. А хто має рацію – хто винен, у цій ситуації не має значення. Це проблеми не вирішує.

Дивно, що порожнеча може так хворіти.

Поки рана гаряча, вона  не болить, а ось варто їй охолонути.

Той, кому нема чого втрачати, може всього добитися, того, хто не чутливий до болю, ніщо не поранить.

Немає нічого тяжчого, ніж співчуття. Навіть власний біль не такий тяжкий. Як біль співчуття до когось, біль за когось, біль, багато разів помножений фантазією, продовжений сотнею відлуння.

А потім, захлинаючись від ридання, він знову і знову змахував косою і різав ліворуч і праворуч, ліворуч і праворуч, ліворуч і праворуч. І ще, і ще, і ще. Викошуючи величезні клини в зеленій пшениці і в стиглій пшениці, не вибираючи і не дбаючи, лаючись, ще й ще, проклинаючи, здригаючись від сміху, і лезо злітало, сяючи на сонці, і йшло вниз зі співаючим свистом!
Вниз!
Вибухи бомб сколихнули Москву, Лондон, Токіо.
Коса злітала і опускалася як божевільна.
І задимили печі Бельзена та Бухенвальда.
Коса співала, вся в малиновій росі.
І виростали гриби, викидаючи сліпучі сонця на піски Невади, Хіросіму, Бікіні, виростали все вище і вище.
Пшениця плакала, обсипаючись зеленим дощем.
Корея, Індокитай, Єгипет. Захвилювалася Індія, здригнулася Азія, глибокої ночі прокинулася Африка...
А лезо продовжувало злітати, трощити, різати з сказом людини, у якого відібрали - і відібрали стільки, що йому вже немає справи до того, як він обходиться з людством.

Кожна людина на землі знає, що у житті буває біль. Для більшості з нас це незручності, які можна зазнати або уникнути. Але є деякі, хто шукає цей біль, використовуючи його як інструмент, для створення чогось настільки прекрасного, що залишає слід в історії і робить їх безсмертними.

Людина може зносити радість, горе, біль лише до певної міри, а коли цей ступінь перевищено, він гине.

Ти бачиш, як радіє і страждає твоє дитя. У його невдачах ти бачиш свої власні. Для своїх дітей ти бажаєш щастя, ти хочеш захистити їх від страждання та болю.

— Я не хворий,— сказав полковник. — Просто в жовтні я почуваюся так, ніби мої нутрощі гризуть дикі звірі.