Деякі мої знайомі вирушають на інший кінець світу, щоб робити добро людям; я ж намагаюся робити, що можу, для тих, кого люблю і хто поряд.

Там, у Люксембурзі, я вперше зрозумів, як важливо, щоб у тебе був хтось, за ким ти сумуєш...

Двері на балкон були відчинені, і з вулиці в кімнату вривалося холодне повітря. Нам дуже подобалося, коли у кімнаті було холодно. Так морозно, що вилізти з-під ковдри було рівносильно смерті. Так більше цінуєш тепло близької людини. Притискаєшся до нього і розумієш, що він дає тобі життя.

Не важливо, скільки нам років, нам завжди потрібне місце, яке можна назвати будинком, тому що без людей, яких ти любиш найбільше, ти все одно почуватимешся самотнім.
(Скільки б нам не було років, нам потрібне місце, яке називається« дім», тому що без тих, кого ви любите, ви почуватиметеся самотньо в цьому світі.)

- Якщо вам так погано, поділіться цим зі своїми друзями, з близькими, порадьтеся, знайдіть рішення, але ні, простіше влаштувати свинство. Утопити ваше загальне почуття провини...
— Я не зрозумів, у чому винен?!
— У тому, що ти кретин.

— Ти мусиш мені вірити.
- Вірити тобі? Я втомився від того, що всі мої близькі брешуть мені і ведуть мене за носа. Тим, кого люблять, кажуть правду.

Ось у чому біда з близькими родичами. Як лікарі-збоченці, вони знають, де найболючіші місця.

Ти ніколи дійсно не усвідомлюєш, скільки людей про тебе дбає доти, доки вони не відвернуться. (Ніколи не усвідомлюєш, скільки людей люблять тебе, поки всі вони не зберуться разом.)

Дружба – почуття не таке просте. Вона  іноді буває довгою, домогтися її важко, але, якщо ти зв'язав себе узами дружби, спробуй-бо звільнитися від них — не вдасться, треба терпіти. І головне, не уявляйте, що ваші друзі стануть дзвонити вам по телефону щовечора (як би це їм слід було робити), щоб дізнатися, чи не збираєтеся ви накласти на себе руки або хоча б не потребуєте ви в компанії, не хочеться вам піти кудись. Ні, заспокойтеся, якщо вони зателефонують, то саме того вечора, коли ви не одні і коли життя усміхається вам. А на самогубство вони скоріше самі штовхнуть вас, вважаючи, що це ваш борг перед собою. Хай береже вас небо від надто високої думки друзів про вашу особу! Щодо тих, хто зобов'язаний нас любити — я маю на увазі рідних і соратників (який вираз!), — тут зовсім інша пісня. Вони знають, що вам сказати: саме ті слова, які вбивають; вони з таким виглядом набирають номер телефону, начебто ціляться у вас із рушниці. І стріляють вони влучно. Ах, ці снайпери!

Цілком різні, але при цьому до неможливості близькі.