Я зараз здохну тут. Здохну від вашої байдужості та порожнечі. Гей, хтось, поговоріть зі мною! Ви чуєте?

Болить менше, коли тобі просто байдуже.

Мені подобається моя самота. Я ніколи нікого не підпускав близько, все фінтил та ухилявся. Звичайно, я зображую теплоту та дружелюбність. Але всередині мене завжди було порожнім. Жодної співчуття, тільки недбалість — і так все життя.

Кохання немає  справи до засудження суспільства, класової структури, пристойності чи простого здорового глузду.

Я раптом зрозумів, що більшість людей не слухають. Вони просто чекають на свою чергу знову заговорити.

Ми тут так веселимось, що зовсім забули і думати про решту світу. А чи не тому ми такі багаті, що решта світу бідна і нам справи немає  до цього?

Про те, як зухвалих юнаків у рабів
Любов у безумстві мудрому звертає,
Як губить у дитинство впалих старих,
Вона  похмуро пісню починає.

Я взагалі помітила, що талант завжди тягнеться до таланту, і лише посередність залишається байдужою, інколи ж навіть ворожою.

Байдужість завжди ранить, байдужість коханих вбиває.

— Йому начхати. Він тепер зневажає її. Навіть не називає її на ім'я. Просто "ця жінка".
— Це огида чи захоплення? Так називають даму, яка небайдужа.