А потім опинитися ти можеш цілком
там, де ввечері світло не запалиться у вікні,
там, де вулиці зовсім не носять імен,
там, де сила - єдиний, головний закон.
Чи повернеш тоді? Чи далі підеш?
Що ти там загубиш? І що знайдете?
Ну, а якщо увійдеш – то підеш прямо?
Чи з задніх дворів проберешся тишком?
Вибирати важко буде тобі, зізнатися.

Ти любиш усіх, а любити всіх означає не любити нікого. Тобі всі однаково байдужі.

— Значить, вам уже байдуже?
- Ні, мені не все одно. Мені настільки не все одно, що я хворий від цього.

Вона вміла і любила читати, але й у книзі читала переважно між рядками, як жила.

Я завжди вважав за краще шаленство пристрасті мудрій байдужості.

Якщо чесно, я досить байдужий до людей — відколи мені стало нудно активно їх не любити.

Ну, і нехай такий обкрав державу і царя, а держава і цар віддають йому почесті.

Ні, ви його не знаєте, тому що живете поруч із ним. Найгірше ми знаємо своїх близьких... Ми доходимо до того, що перестаємо бачити тих, хто оточує нас.

.... Згодом байдужість людей і нам стає байдужою.

Мама, звичайно, не стала питати, за якими справами я приїхала до Вінд-Гапа. Вона  рідко ставила питання, що вимагають розгорнутої відповіді. Важко зрозуміти чому: чи з надмірної делікатності, чи її просто мало що хвилювало. Вгадайте, що я вважала найімовірнішим?