Ось ще якісь землі є! Якихось, якихось чудес на світі немає! А ми сидимо, нічого не знаємо. Ще добре, що добрі люди є; ні-ні та й почуєш, що на білому світі робиться; а то б так дурнями й померли.

Хіба це місто? Це якісь гори та пагорби!

Кожне місто - Нью-Йорк, Чикаго - з усіма своїми мешканцями здалеку здається просто вигадкою. І не віриться, що і я існую тут, у штаті Іллінойс, у маленькому містечку біля тихого озера. Всім нам важко повірити, кожному важко повірити, що всі інші існують, тому що ми надто далеко один від одного. І як же втішно чути голоси і шум і знати, що Мехіко – Сіті все ще стоїть на своєму місці і люди там так само ходять вулицями і живуть…

Я відчуваю саму душу міста у цих простих, скромних хлібах. Весь світ наполегливо прагне до руйнування, а тут кожен день на замовлення тихо печуть шедеври.

Браян відкрив для себе одну з головних істин маленьких міст: більшістю секретів — насправді всіма більш менш важливими секретами — не можна ділитися ні з ким.

Ми не любимо міста, ми любимо себе у цих містах.

... містечко виявилося фотогенічним, хоч і дупа світу.

Тихі!
Недовго пожили.
Відразу
залізо рейку встекло по жилі
в засмагу міст заразу.
Де співали птахи — тарілок брязкання.
Де бор був — площа стодомим содомом.

Чим більше місто, тим сильніша самотність. А це ж найбільше місто.