Не може бути, щоб при думці, що і ви в Севастополі, не проникло в душу вашу почуття якоїсь мужності, гордості і щоб кров не стала швидше звертатися до ваших жил.

Якщо найталановитіші люди у всьому місті такі бездарні, то яким же має бути місто.

... у мертвих містах чомусь хочеться говорити пошепки, хочеться дивитися на захід сонця.

Начебто шостий поверх, але вид на сонне місто відкривається пристойний: навколо вогні, вогні, вогні, навіть річка, видима звідси, заповнюється ними: маленькими та великими, яскравими та слабкими. І на небі вогні вже зоряні.

... я взагалі люблю їхати, тому що, не виїхавши з одного міста, досить важко приїхати в інше, а приїжджати мені подобається найбільше на світі.

— Любий, це ж біда великого міста – тут майже ніколи не можна побути вдвох.
— Звідки ж тут беруться діти?

Деякі міста, як загорнуті коробки під різдвяною ялинкою, зберігають несподівані дари, несподівані радості. Деякі — назавжди залишаться загорнутими коробочками, сховищами загадок, яких не розгадати і навіть не побачити пустому туристові, та якщо на те пішло, і допитливому, допитливому мандрівнику. Щоб дізнатися про ці міста — розгорнути їхню обгортку, — треба в них народитися.

У чорних віконних рамах згорблених меблів тут і там з'являлися профілі старих скуйовджених, наполовину роздягнених жінок; профілі, величні у своїх прогнилих рамах, як грізні портрети прабабусь цього кварталу, де проституція була спадковим званням, як в інших сферах дворянський титул або звання нотаріуса.

Виявляється, є й така насолода — брести по порожніх вулицях навмання, не знаючи шляху. Чуже, незрозуміле місто. Чуже, незрозуміле життя.
Натомість справжня. Сама що не є.

Любов до того чи іншого міста обумовлена ​​почуттями, які довелося випробувати, а чи не самим містом.