Це так по—жіночому — думати про те, що життя має тривати вічно.

Я була тут всю мить.

Кожен схід сонця – свято, адже заходу сонця може і не бути.

Думки тягнуться до початку життя — значить, життя добігає кінця.

Все моє життя — суцільне зусилля уникнути тужливої ​​одноманітності наших життєвих буднів.

Творчість ніколи не зрадить і прийме тебе будь—кого – самотнього, убитого горем. Враженого розчаруванням і спустошеного. Воно, як мати обігріє, приголубить і знайде для кожного сенс життя.

Це правда. Треба прямо говорити, життя у нас безглузде.

З подібного самообману, що передбачає, що життя — це битва, яку можна програти кожну хвилину, зробивши лише один хибний хід, виникає пристрасть до регулярності. Люди звикають бути лише наполовину живими.

Не турбуйся про свою смерть, турбуйся за своє життя. Розпоряджуйся своїм життям стільки, скільки воно  триватиме.

Я заздрю ​​вашій здатності бачити життя крізь рожеві окуляри. Але ще мій батько говорив:«Оптимисти – це погано поінформовані люди».