Існувати в цьому величезному всесвіті заради маленького проміжку часу — великий дар життя. Наш крихітний шматочок часу — це наш подарунок життя. Це — наше єдине життя. Всесвіт продовжить своє існування, незважаючи на наше коротке буття, але поки ми тут, ми стикаємося не тільки з частиною тієї неосяжності, але також і з життя навколо нас. Життя – це подарунок, який було надано кожному з нас. Кожне життя належить тільки нам і нікому іншому. Вона більш ніж безцінна. Це найбільша цінність, яка у нас є.
Бездумно нехтувати небезпекою нераціонально. Понад те, це аморально. Аморально тому, що людина не має права безглуздо,«за просто так» ризикувати дорогоцінним даром природи — власним життям.
Не стримуй своїх почуттів, Моллі, життя може перевернутись у момент. Люди думають, що вони вічні, що завжди буде завтра, але це не так. Сем нас цьому навчив – треба жити сьогодні, зараз.
Іноді важко пояснити, чому деякі раптом роблять так, як роблять. Буває, звичайно, вони знають: рано чи пізно все одно доведеться це зробити – то чого відкладати? А буває навпаки – раптом розуміють, що мали вчинити так давним—давно. Уве, хоч всю дорогу знав, як йому чинити, в душі, як і всі люди, вірив, що все ще встигне. Адже ми завжди сподіваємось, що ще встигнемо щось зробити для іншого. Сказати йому потрібні слова. А потім, коли все сталося, стоїмо і думаємо: «От якби».
А на небі – зірки. Звичайні зірки на звичайному небі. І я не знаю і не хочу знати їхніх імен. Я хочу просто дивитися, показувати на них пальцем, посміхаючись і говорити тобі:«дивися, як красиво». Там складність прагне простоти. Там на зорі випадає роса і ми шльопаємо по ній босоніж, і я не читаю тобі віршів про любов і біль, життя і смерть: я покликаю тебе купатися, тому що вода тепла і в ній відбиваються сосни та хмари. І якщо напружити фантазію, можна уявити, що ми летимо між ними. А ввечері ми п'ємо чай. З сушінням. І всі таємниці буття, риторичні питання, тяжкі думки і невирішені справи мовчки чекають на нас з того боку дверей.