Найдивніше — чому у світі, де є війни, голод, хвороби, жорстокість, зґвалтування, хтось переймається тим, що ми робимо в нашому особистому житті після 18 років?
Жити — це як бігти музеєм. І тільки потім ви починаєте по—справжньому усвідомлювати, що ви побачили, думати про це, наводити довідки в книгах і згадувати, оскільки ви не можете прийняти це все й одразу.
Для мене кохання – двигун всього. Кохання у найширшому сенсі. Не лише до жінки. До друга, до незнайомця, до дерева, до тих, хто страждає через нелюдську нерівність, до заходу сонця і шторму. Загалом, до життя. Але у всіх цих речах, зрештою, я бачу Жінку, навіть у штормі.