... я не можу, я не можу за один день отримати стільки щастя. Стільки у мені не поміститься.

Людське серце так влаштоване, що спочатку шукає щастя, марить їм. А коли його отримує, то починає шукати в цьому самому вчорашньому щастя якісь сьогоднішні вади.

Ми схожі на ягнят, які граються на лузі в той час, як м'ясник вибирає очима того чи іншого, бо ми серед своїх щасливих днів не знаємо, яке злополуччя готує нам рок - хвороба, переслідування, збіднення, каліцтво, сліпоту, божевілля і т.д. д.

Ви щасливі або нещасні не завдяки тому, що маєте, і не у зв'язку з тим, ким є, де знаходитесь або що робите; ваш стан визначається тим, що ви про це думаєте.

Деколи за щастя треба боротися навіть із самим собою.

На щастя, не тільки в кіно кохання виявляється сильним. На щастя, не тільки в кіно кохання взагалі існує.

Іноді я хотіла зірватися з місця, де він стоїть, впритул до мене. Здавалося б, навіщо тікати від кохання, коли воно  поряд зі мною? А це був страх втратити тепло так само несподівано, як його одержала. Наново позбутися найважливішого – боялася не пережити... Жах щастя, що наближається, невимовний. До його появи, чуючи стукіт у двері, я відчувала спокусу закрити її на додаткові замки і не відчиняти ніколи. Мало хто там. А я боюся змін: особливо страшно, коли вони на краще. Адже до нього швидко звикаєш, мимоволі. А потім, як правило, доводиться відвикати – рано чи пізно, болісно.«Краще я взагалі не чекатиму і до чогось звикати...» - вирішила я якраз тоді, коли почула скрип дверей, що відчинялися. Без попереднього стукоту. Він мав ключі від мого серця.

Тільки втілення у життя мрії дитинства може принести щастя.

У тіні чужого щастя обов'язково є чийсь сум...

Коли ми разом я щиро дивуюсь своєму щастю.