— Я знаю, ти боїшся стосунків, Поллі. Твоє життя було схоже на автостоянку, люди весь час приїжджали та виїжджали. Не дивно, що ти не звикла прив'язуватись до когось. Ось чому я прощаю тебе за те, що ти так погано подумала про мене.
- Прощаєш мене?
- Так. Пробачаю тобі. Не дуже приємно думати, що жінка, яку ти любиш, легко вірити, що ти ліг із нею в ліжко заради помсти. Це прикро.
- Демон?
- Я люблю тебе. Я все життя робив усе, щоби не закохатися. А потім зустрів тебе, і зненацька в мене не залишилося іншого вибору.
— Ти казав, що ніколине дозволиш цьому статися.
— Виходить, ти знову довела мені, що я зовсім не контролюю все навколо. Ти мала рацію: я боявся відповідальності за щастя іншої людини. Я люблю тебе дуже сильно.

Ти, кого я завжди любила, але так і не знайшла, ти, кого я мріяла побачити наприкінці шляху за обрієм…

— Я твоя... я була твоя дівчина.
— Це слово не виражає й десятої частки того, що ти для мене означає.
- Партнерка. Коханка.
- Кохана. Кохана.
- Прибиральниця. Банк.

Я розстібав усі гудзики, вона  притискалася до моїх грудей, і я казав:«Давай жити в пальті. Давай гріти одне одного словами. Чому словами? Тому що слова – це не більше, ніж наше дихання. А у нашому диханні трохи більше, ніж у словах». Так і сміялася вона  на моїх грудях. І не потрібні мені були інші стіни, і не існувало для нас іншого притулку. Адже що таке кохання? Це наше спільне пальто на двох, під яким тепло, під яким ми вдома.

В одних немає невдач, інших вони накладають відбиток. Відразу його не помітиш, але в коханні.

Я думаю, що ти занадто довго відчував себе нелюбимим, щоб припустити, що можеш бути коханим.

Ти не розумієш. Ти можеш набратися сміливості чи сили і жити без мене, якщо так буде потрібно. Але ніколи не зможу піти на таку жертву. Я маю бути з тобою. Тільки так я зможу жити.

Немає нічого гіршого, ніж любити когось, хто ніколи не перестане тебе розчаровувати.

Якби він був філософом, він пояснив би, що любити навіть найкращу людину не можна двадцять чотири години на добу. Це піковий стан, який утримується лише кілька хвилин на день. В інші години і хвилини кохання переливається в десятки інших почуттів – ніжність, товариство, доброзичливу напівсердість, бурчання і т. д. На інше у неї просто не вистачає напруження. Навряд чи чоловік, що поодинці тягне з четвертого поверху старий диван, який дружині захотілося викинути о дванадцятій годині ночі, відчуває до своєї половини якесь особливе кохання. А тим часом, і це теж прояв кохання.

Якщо люди люблять один одного, то чи не все одно, чим викликане це кохання?