Я живу за двома простими правилами. Правило перше: я довіряю своєму вмінню та вмінням іншим людям.

Чи мало хто, чи що може прикинутися добрим і розуміючим! Як можна йти з приводу того, кого зовсім не знаєш!

Дуже важко рятувати когось, якщо він не бажає довіритись тобі.

— Я неодмінно, ти чуєш? Я обов'язково, — сказав Ведмедик. Їжачок кивнув.
— Я обов'язково прийду до тебе, хоч би що трапилося. Я буду біля тебе завжди.
Їжачок дивився на Ведмедика тихими очима і мовчав.
- Ну чому ти мовчиш?
— Я вірю, — сказав Їжачок.

— Якщо ви не вірите, то чому ви тут?
— Тому що в мого брата віри вистачить двох.

Скільки б не говорилося про насолоду сліпої віри, я вважаю, що вона жахлива і огидна.

- Не личить так судити про Бога, хай і по молодості. Нам не дано пізнати споконвічного Творця. Він існує поза нами. Навіть матеріалізм визнає, що світ існує поза нашою свідомістю. А Бог і поготів.
- Вибачте, владико, але краще називати речі своїми іменами. Поза нашою свідомістю Бога немає.

Єдине, що важливо, це ти. Якщо ти думаєш, що добре виглядаєш, ти виглядаєш добре. Не дозволяй іншим людям говорити тобі погане. Ось, що я кажу собі щоранку.

Теорія ймовірності та закон великих чисел стверджують: іноді потрібно намагатися знову і знову, щоб отримати бажаний результат. Чим більше намагаєшся, тим швидше вийде. Або, як я пояснила мамі, по суті іноді просто треба не здаватися.

Істина перестає бути істиною, як тільки в неї увірує більше, ніж одна людина.