— Люди не повинні вмирати. — Та гаразд, Червоний. Ти віриш в це? — Я вірю, що це не вирішувати. І не тобі. — Хтось попросив тебе одягнути цей костюм, чи ти зробив це за власною ініціативою? Знаєш, що я думаю про тебе, герою? Я думаю, що ти прихильник напівмір. Я думаю, ти людина, яка не може довести справу до кінця. Я думаю, що ти боягуз. Один невдалий день – і ти станеш мною.
У кожного з нас у житті є люди, без яких ми не уявляємо свого існування. Сама думка про те, що вони можуть зникнути, приводить нас у жах. Ми сліпо любимо їх і готові нескінченно довго заплющувати очі на їхні помилки та провини. І це відбувається доти, доки в нас живе віра в цю людину. Але втративши її одного разу, ми розуміємо, що замість нього всередині залишилася лише порожнеча.
— Раніше я вірив у долю. Коли я ходив до булочної і помічав у черзі гарну дівчину, яка читала мій улюблений роман або насвистувала пісеньку, яку я вже тиждень не міг викинути з голови, я думав:«Ух ти, а що коли вона моя друга половинка?» А тепер я думаю: "Ну ось, зараза забере останній бублик". Я перестав вірити. Мені здається, з кожним днем я вірю дедалі менше. І це сумно. Як мені бути, Щербацьки? — Ну, ти ж Тед Мосбі. Почни вірити наново. - У що? У долю? — У тяжіння. Якщо є тяжіння, залишається зробити лише одне. - І що ж? — Вірити у випадок. Однак випадок ще той стервець.
— Місяць це жінка. Це правда. Але цій жінці не можна вірити. Вона хитра. Вона зводить чоловіків з розуму. Вона обіцяє їм любов і прихильність, але потім забуває про це, обманює їх, зраджує їм і йде з кимось іншим. Розумієш, що я думаю? — Ти думаєш, що мені не можна вірити. Що мої обіцянки нічого не варті. Що я буду мінливий, як Місяць. — На мій досвід, таке трапляється. - Але якщо ти вб'єш мене зараз, ти відмовиш собі в задоволенні довести свою правоту. — Хеахмунде, я не хочу виявитися правим. Я хочу вірити тобі. Хочу вірити, що у цьому світі є той, хто ніколи не бреше, не зраджує і не хитрує. Той, хто завжди благородний. — Це я, Іваре. Ти можеш мені вірити. - Побачимо.
Того дня я зрозумів, що контролювати ситуацію набагато простіше та приємніше, ніж довірити це комусь іншому. Страшно буває тільки тому, хто безпорадно сидить на задньому сидінні та намагається переконати себе, що кермо у надійних руках.