Іван Олексійович Бунін. Окаяні дні

Зібралися на нього [банкет] ті самі — весь«колір російської інтелігенції», тобто знамениті художники, артисти, письменники, громадські діячі, нові міністри та один високий іноземний представник, саме посол Франції. Але над усіма взяв гору — поет Маяковський. Я сидів із Горьким та фінським художником Галленом. І почав Маяковський з того, що без жодного запрошення підійшов до нас, всунув стілець між нами і став їсти з наших тарілок та пити з наших келихів. Галлен дивився на нього на всі очі - так, як дивився б він, мабуть, на коня, якби його, наприклад, ввели до цієї банкетної зали. Гіркий реготав. Я відсунувся. Маяковський це помітив.
— Ви мене дуже ненавидите? — весело спитав він.
Я без жодного сорому відповів, що ні: надто було б багато честі йому. Він уже був розкрив свій коритоподібний ротщоб ще щось запитати мене, але тут піднявся для офіційного тосту міністр закордонних справ, і Маяковський кинувся до нього, до середини столу. А там він схопився на стілець і так похабно загорлав щось, що міністр заціпенів. Через секунду, оговтавшись, він знову проголосив: "Пане!" Але Маяковський загорлав ще дужче. І міністр, зробивши ще одну і так само безплідну спробу, розвів руками і сів. Але щойно він сів, як підвівся французький посол. Очевидно, він був цілком упевнений, що вже перед ним російський хуліган не може не знітитися. Не тут то було! Маяковський миттєво заглушив його ще більш гучним ревом. Але мало того: до безмірного подиву посла, раптом прийшла в дику і безглузду шаленство і вся зала: заражені Маяковським, всі ні з того ні з цього загорлали і стали бити чоботами в підлогу, кулаками по столу, стали реготати, вити, верещати,хрюкати і - гаситиелектрика. І раптом все покрив справді трагічний зойк якогось фінського художника, схожого на поголеного моржа. Вже хмільний і смертельно блідий, він, очевидно, вражений до глибини душі цією надмірністю свинства, і бажаючи висловити свій протест проти нього, став щосили і буквально зі сльозами кричати одне з небагатьох російських слів, йому відомих:
— Багато! Багато! Багато! Багато!

Цитата з книги Окаяні дні, автор Іван Олексійович Бунін