Абу-ль-Хасан Фаррухі

Так свіжа земля рідна, так запашна зелень луки,
Так вино моє прозоре, так світла моя подруга:
Перша подібна до раю, з бурхливою пристрастю схожий другий,
Третє — з Балхом розоструменним і четверта — з весною.
Світ - від вологи піднебесної, луговина - від рейхану,
Гілка - від принади зеленої, ліс  - від чашок тюльпана:
Перший - шовк, друга - амбра, третя - юна дружина,
А четвертий - погляд подруги, чиє обличчя - сама весна.
Пунсовий виводок фазаній, трикутник журавлиний,
Стадо ніжних боязких ланей, грізний рик з пащі лев'ячої:
Перший спить, другі правлять свій захмарний політ,
Третє знає, тікаючи: смерть четвертий їм несе.
Солов'ю наснилася радість, горлинці наснилося горе,
Чути іволги ридання, стогін шпака в пернатом хорі;
Роза — першому подруга, верба скорботна — другою,
Третьою — ялиця, а четвертою — галузь молодого чонаря.