Абу-ль-Хасан Фаррухі

Я сказав:«Тільки три поцілунки, сонце принади, мені подаруй».
Відповідала:«Від царських гурій поцілунків не чекай землі».
І сказав:«Чи розлучитися мені зі світом, щоб скуштувати поцілунки твої?»
Відповідала:«Безкоштовного раю не здобудеш, народжений у злі».
Я сказав: Що ж, гурія раю, все приховуєш своє обличчя від мене?
Відповідала: "У звичаї гурій ховатися, як іскра в золі".
Я сказав:«Але тебе неможливо побачити, молодий місяць!»
Відповідала:« Місяць норовливий, але чи його зрадиш ти хулі?»
Я сказав:«Вкажи мені, кого ж розпитати про твої прикмети?».
Відповідала:«Пізнається сонце, не маючи прийме на чолі!»
Я сказав: Бачиш, як мене згорбив стан твій стрункий, подруга моя?
Відповідала:«Відтепер подібний до лука, мій друже, — не стріле».
Я сказав:«Невже не можна мені щодня милуватися тобою?»
Відповідала:«Знижуються чи зірки, якщо небо зникло в імлі?»
Я сказав: " Немає зірки, о подруга, - тільки сльози залишилися в очах".
Відповідала: "Сльоза не потрібна мені, як квіткова волога бджолі".
Я сказав: Ти обличчям посвіжішаєш від струмків, що з очей я проллю.
Відповідала:«То сад  розквітає від води, що таїться у скелі».
Я сказав:«Дай, обличчяя наближу до твого молодого обличчя».
Відповідала:«Наблизь, адже тужить і шафран про весняне тепло».