Господар потис мені руку і пішов від мене. Все було в тому саду честю честю: плавальний басейн, зелений мох ціною два долари за дюйм, гарні люди з сімейства котячих. Вони розважалися та пили… А мене не помічали. Жодна душа. Я розмовляв із п'ятьма чи шістьма — не відповідають. Так тривало годину і дві, а потім я схопився з стільця і припустив звідти божевільною риссю. Повернувся до готелю, отримав з рук портьє адресований мені лист — і тоді лише відчув, що я знову людина, а не порожнеча.
Відвідувачі, які знаходяться у групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.