Габріель Гарсіа Маркес. Кохання під час чуми

Ніколи до того моменту не усвідомлювала вона  так ясно тяжкість і величезність драми, яку сама породила, коли їй виповнилося вісімнадцять, і яка мала переслідувати її до самої смерті. І вона заплакала, заплакала вперше з того дня, як трапилося це лихо, і плакала одна, без свідків, бо тільки так вона й уміла плакати.

Цитата з книги Кохання під час чуми, автор Габріель Гарсіа Маркес