Кокаїн. Джордж Джанг

Привіт, батьку. Я згадую старі часи, у мене було метр із кепкою, і важив я фунтів шістдесят. Але я був твій син. Вранці в суботу я їздив на роботу з татом, ми залазили в ту велику зелену вантажівку. Мені він здавався найбільшою вантажівкою на світі, тату. Пам'ятаю, якою важливою була наша робота. Якби не ми, люди б замерзли на смерть. Ти для мене був найсильнішим. Пам'ятаєш наші аматорські фільми, мати одягалася як Лоретта Янг. Морозиво, футбол, війна, тунець. І як я виїхав до Каліфорнії і повернувся із ФБР на хвості. Той агент Траут, коли він став на коліна щоб взути мене, ти сказав:«Це моя справа, сволота, одягати синові черевики». Ти добресказав, дуже добре. Ти пам'ятаєш? А коли ти сказав мені, що гроші — це фікція... Так, старий, мені сорок два роки, я нарешті зрозумів, що ти хотів мені сказати. Нарешті я зрозумів... За стільки років. Ти краще за всіх. Жаль, я так мало для тебе зробив. Ми так мало бачилися. Загалом, нехай вітер завжди дме тобі у спину, а сонце світить в обличчя. І нехай вітри долі піднесуть тебе, щоб ти танцював серед зірок. Я люблю тебе, твій Джордже!