Амелі Нотомб. Форма життя

Ось, скажімо, знайомитеся ви з кимось, особисто чи листуванням. Перший етап полягає в констатації існування один одного – і найчастіше ви зачаровані. На цій стадії ви – Робінзон та П'ятниця на безлюдному острові; ви дивитесь один на одного в подиві, в захваті від того, що в цьому світі є хтось інший – такий інший і такий близький водночас. Ваше життястала повнішою, ніж будь-коли, з його появою, і вас захльостує хвиля почуттів до цього посланця небес, з яким можна поговорити. Ви називаєте його казковим ім'ям: друг, коханий, товариш, гість, колега – за обставинами. Панує ідилія. Низка збігів і відмінностей («Зовсім як я! А в мене навпаки!») вражає та переповнює дитячою радістю. У захваті ви навіть не помічаєте, як насувається небезпека.
І раптом він – тут, поряд, біля ваших дверей. Разом протверезівши, ви не знаєте, як сказати йому, що його сюди не кликали. Не тому, що ви його більше не любите, ні, але ви хотіли б, щоб він був іншим, не таким, яким він є насправді. А він уже занадто близько, ніби хоче стати з вами єдиним цілим. Зрозуміло, доведеться розставити крапки над i. Зробити це можна по-різному, коротко або розгорнуто, відкрито або жваво. Але, як би там не було, це нелегкий шлях. Більш ніж у двох третинах відносин не вдається дійти до кінця. І тоді - інтимність, або образа, або мовчання, часом і ненависть. І даремно пояснюють усе нашою брехливістю, вважаючи, що якби дружба була щирою, цього не сталося б. Неправда. Ця криза неминуча. Навіть від щирого серця люблячи людину, ми готові впустити їх у свій особистий простір.

Цитата з книги Форма життя, автор Амелі Нотомб