Іван Олексійович Бунін. Легке дихання

Дійшовши до лави проти дубового хреста, вона  сидить на вітрі і на весняному холоді годину, дві, поки зовсім не замерзнуть її ноги в легких черевиках і рука у вузькій лайці. Слухаючи весняних птахів, які солодко співають і в холод, слухаючи дзвін вітру у фарфоровому вінку, вона  думає іноді, що віддала б півжиття, аби не було перед її очима цього мертвого вінка. Цей вінок, цей бугор, дубовий хрест! Чи можливо, що під ним та, чиї очі так безсмертно сяють із цього опуклого порцелянового медальйону на хресті, і як поєднати з цим чистим поглядом те жахливе, що пов'язане тепер з ім'ям Олі Мещерської? Але в глибині душі маленька жінка щаслива, як усі віддані якійсь пристрасній мріїлюди.

Цитата з книги Легке дихання, автор Іван Олексійович Бунін

Схожі цитати

Додати коментар

Залишити коментар

Натисніть на зображення, щоб оновити код, якщо він нерозбірливий