Ліза Джейн Сміт. Щоденники вампіра. Повернення: Тінь душі

— У тебе це так добре виходить, правда? — зараз у її голосі прозирав холод. Обачливо, підкоряючись своїй злості, вона  наблизилася до нього. - Відштовхувати людей геть. Але я знаю, що ти не харчувався сьогодні ввечері. Тобі нічого більшого не треба від мене і в тебе не виходить будувати із себе голодуючого мученика так само добре, як у Стефана. Олена говорила, знаючи, що її слова точно мали спровокувати його на певну відповідь, але звичайна реакція Деймона на такі речі була — розслабитися і вдати, що він нічого не почув. Те, що відбувалося, було їй знайоме. Деймон обернувся і впіймав її залізною хваткою. Потім, з ходу, як сокіл вистачає миша, він поцілував її. Він був досить сильний, щоб утримувати її біля себе, не завдаючи шкоди. Поцілунок був наполегливим і довгим, і якийсь час Олена просто загубилася. Тіло Деймона було прохолодним, її ж, навпаки, було теплим та вологим після ванни. Те, як він тримав її, могло заподіяти їй біль, якби вона спробувала вирватися. А потім вона  знала, що він не утримуватиме її. Але чи впевнена вона? І чи готова зламати собі кістку, щоб перевірити? Він гладив її волосся, накручуючи їх на пальці... через кілька годин, після того, як він її вчив відчувати речі до кінчиків волосся. Він знав її слабкі місця. Не просто слабкі місця жінки. Він знав її. Він знав, як змусити її стогнати від насолоди і як заспокоїти її.

Цитата з книги Щоденники вампіра. Повернення: Тінь душі, автор Ліза Джейн Сміт