Віра Полозкова

Немає тієї родзинки, інтриги, що тягне уперед; читаєш дві сторінки книги – і одразу бачиш: не попрє; сигналить чуйний, свій, суто детектор внутрішніх порожнин; береш долоню, цілуєш у губи і тут же знаєш: ні, не той. В межах мого кварталу немає  жодної дороги до раю ; і я втомилася. Так утомилася, що хоч лягай та помирай.