Жити було боляче.

... він не знав, як довго простояв, занурений у апатію своєї перемоги.

Але, що б там не говорили, пута  спорідненості дуже слабкі, коли вони не підкріплені душевною близькістю; це особливо виразно бачиш, коли стикаєшся зі справами спадщини.

Добро ніколи не залишиться безкарним.

Не дай мені докотитися до жалю про нездійснене, гаразд?

Незнання гірше знання, проте їй було страшно дізнатися правду. Будь вона  впевнена, що він все знає, ще куди не йшло. Вона  не боялася б помилятися, якби поряд був хтось, хто б чітко бачив небезпеку.

Внизу хтось співає. То навіть не співає, а вигукує слова пісні. Всі ці люди, яким необхідно, щоб у них постійно кричав телевізор. Або радіо, або програвач. Все це люди, яких лякає тиша. Це мої сусіди. Звуко-голіки. Тиша-фоби.

Смерть лякає не тому, що вона справді страшна. А лише тому, що ми не встигаємо звикнути до неї, не встигаємо добре розглянути її, зрозуміти, пробачити, полюбити…

Для мене слово«сад» означає все найкраще у світі. Всі мої думки, прагнення, мрії про будинок, про щастя – у цьому слові.

Одних лише слів недостатньо. Якщо це все, що в тебе є для мене, краще йди.