Я вірю, кохання, ще збудешся ти.
Природа не терпить

ні в чому порожнечі.

Інша планета, інший світанок, зовсім іншого дня.

Є безліч таких людей, які, зустрівшись з вами, неодмінно подивляться на ваші чоботи, і, якщо ви пройдете, вони повернуться назад, щоб подивитися на ваші фалди. Я й досі не можу зрозуміти, чому це буває. Спочатку я думав, що вони шевці, але, проте, нітрохи не бувало.

Різні, несхожі, частіше ненависні, ніж ті, що люблять, — усі ми були люди, бо — творці!

Не всі друзі молодості опиняються на висоті при кожній зустрічі.

Щоразу, коли зі мною погоджуються, я відчуваю, що не правий.

Відкликані від своїх експериментів щодо досягнення найвищої насолоди, вони, безсмертні розумом, увійдуть сюди, у світ дощу та розчарувань.

Злякати невдачливість важко, боротьба з нею безглузда, як боротьба з відсутністю музичного слуху.

Дощові краплі – це сльози ангелів, які вони ллють із небес, щоб змити з нас наші гріхи.

Просто мені дуже подобається цей момент між«тільки що закінчилося» та«більше ніколи не буде»...