Хто вміє писати, той казати не майстер.

У його поведінці був присутній наліт цинізму, вірна ознака внутрішнього морального розкладання.

Справа не в підтримці популяції, а в збереженні знань, передачі їх іншим поколінням. Тільки так нам не настане кінець.

Якщо хтось із Різдва і прийшов би подивитися, що впало за хребет, то це Лікар. Якщо з ким із Різдва Крантл і справді любив розмовляти, то з Доктором. Щось у цій людині вселяло довіру. Крантл звідкись знав, що запросто може залишитися з Доктором наодинці — не буде ні зайвої цікавості, ні питань з ввічливості, ні безглуздих розмов.

Мені наснився дивний сон. З моменту пробудження я мрію повернутися, але не знаю ні чому, ні як це зробити. Я хотіла б побачити тебе знову, там, де ти зараз.

— Усе, що трапилося, залишається.

— Це що ще за філософія?

— Єдина, яка працює.

Надивився я на сімейні картини; соромитися тут нема кого, люди тут навстіж, без церемонії. Homo sapiens — який sapiens, до біса! — ferus, звір, найдикіший, у своєму барлозі лагідний, а людина в барлозі своїй і робиться гіршою за звіра…

— Швидше, ти мусиш піти зі мною. Ти у великій небезпеці!

— Чому?

— Бо якщо ти не підеш, я тебе вб'ю.

Миті, які ти мені подарувала, мають ім'я, вони звуться захопленням. Вони й досі носять його, вони зіткані з твоєї вічності. Навіть без тебе я ніколи більше не буду сам, бо ти десь існуєш.

Можливо, за відсутності будь—якої впевненості ми повинні просто повірити, що попереду ще багато часу. Лише так можна жити далі.