Танець Афродіти не подобався мені тому, що був грубою пародією на танець Неферет під " Вона йде у всій красі". Якщо спробувати знайти віршований еквівалент музиці та її виконанню, вийшло б щось на кшталт«Плететься повія по шосе».

Ніколя і сам був майстром переодягань і маскування, а тому не випускав з поля зору нікого, навіть стражденних стареньких — найневинніші на вигляд можуть виявитися шпигунами.

Гарний настрій залежить зазвичай не тільки від того, що відбувається в нас самих, а й від усього, що оточує нас, відбувається навколо нас.

Біль життя набагато могутніший за інтерес до життя. Ось чому релігія завжди долатиме філософію.

І якщо вже ми не бухаємось на коліна, щоб подякувати небу щоразу, коли біда проходить стороною, то який сенс нити і стогнати, коли вона  все ж таки наздоганяє нас?

…зараз ми помремо. Можливо, цього разу ми помремо назавжди. Ми будемо разом!

Чим більше місто, тим сильніша самотність. А це ж найбільше місто.

Все стало одноразовим: вилки, ручки, одяг, фотоапарати, машини, і ви самі, не помічаючи того, теж стаєте одноразовими.

Яке почуття не несе в собі самої своєї протилежності, як тканина виворіт? Яке кохання вільне від ненависті? Ласкаюча рука за хвилину схопиться за кинджал. Яка виняткова пристрасть не знає люті? Чи не здатні ми вбити у захваті сполучення, через яке передається життя? Наші почуття не мінливі, але двоїсті, чорні або білі, залежно від кута зору, натягнуті між протиріччями, коливаються, переливаються, здатні як на погане, так і на добре.

У будь-яких відносинах є періоди закоханості, кохання, ненависті... Недарма кажуть, що кохання та ненависть — сторони однієї медалі. Найсильніше ми ненавидимо тих, кого любимо.