Не знаю, чому мені все робилося сумніше та сумніше; ніби темна хмара знялася з глибини душі; мені було так важко, що я плакала, гірко плакала... У мене є батько і мати, - але я сирота: я одна на всьому білому світі, я з жахом відчуваю, що я нікого не люблю. Це страшно! На кого не подивися, всі люблять когось; мені всі чужі, хочу любити і не можу.
І прикро йому, та й шкода карася було. Хоч і дурний він, а все ж таки з ним одним до душі поговорити можна. Не розбовтає він, не зрадить — у кому нині якість ці знайдеш?
У всіх нас було блискуче майбутнє. Тільки воно так і не настало.
Якщо вам вдасться знайти когось, з ким ви можете обнятися і заплющити очі на весь світ, вам пощастило навіть якщо це триватиме всього хвилину.
Якщо хочеш отримати життя, яким ніколи не жив, доведеться робити те, чого ніколи не робив.
Я втішаю себе принаймні тим, що все це було лише грою моєї уяви і крім мене нікому не завдало шкоди.
Перед вічністю всі дрібниці; але в такому разі і сама вічність - дрібниці.
Ще при мені мій вірний меч,
Ще голова не впала з плечей.