Вам може зустрітися дуже хороша людина, якій дуже важко, і ви - сторонній спостерігач - можете подумати, що це несправедливо, що така хороша людина так страждає, або що ця людина розплачується за надзвичайно важку карму. Але ви можете помилятися. Звідки ви знаєте, що людина ця терпить біль і страждання не для того, щоб зрозуміти, яким чином можна відвести цей біль і страждання від тих, хто прийде слідом за ним? Не думайте, що це завжди розплата за погану карму. Це може бути накопиченням гарної карми.

Коли я роздумую над тим, скільки неприємних людей потрапило до раю, мене охоплює бажання відмовитися від благочестивого життя.

Можна дивуватися, як люди мало думають про пекло і мало страждають про нього. У цьому найбільше позначається людська легковажність.

Його хлопчина хотів бути вчителем, і він мав рацію: ті, хто розмовляє про принади фізичної праці, не знають, про що говорять.

Якщо чоловік не може сказати, як він ставиться до вас після місяця побачень, значить, він ніяк до вас не ставиться — просто хоче щось отримати від вас.

Якщо ти не контролюватимеш свій гнів, твій гнів контролюватиме тебе.

Ось яка справа, товариші: дивився в своє серце цієї ночі і не знайшов місця в ньому старого вільного життя мого. Радда там живе лише — і все тут! Ось вона, красуня Радда, усміхається, як цариця! Вона  любить свою волю більше за мене, а я її люблю більше за свою волю, і вирішив я Радді вклонитися в ноги, так вона веліла, щоб всі бачили, як її краса підкорила завзятого Лойко Зобара, який до неї грав з дівчатами, як крече з качками. А потім вона  стане моєю дружиною і пеститиме і цілуватиме мене, так що вже мені пісень співати вам не захочеться, і волі моєї я не пошкодую! Чи так, Радде? — Він звів очіі сумно глянув на неї. Вона  мовчки й суворо кивнула головою і рукою вказала собі на ноги. А ми дивилися і нічого не розуміли. Навіть піти кудись хотілося, аби не бачити, як Лойко Зобар упаде в ноги дівці — хай ця дівка та Радда. Соромно було чогось і шкода, і сумно.

Минуле міцніше за будь-які якорі тримає на місці. Причому що яскравіше воно було, то сильніше тягтиме назад.

Я вже
діточку свою Лелею, мов троянду!
І я його – баю-баю,
Як Сидорову козу!

Смерть людини триває стільки ж років, скільки і її життя, а може, і набагато довше...