Боже, знову ранок! Лише головою до подушки, очі закриєш і на тобі - підйом. Ну хто б знав, як не хочеться вставати! Втім, у мене ще є п'ять хвилин до дзвінка будильника, можна полежати на своє задоволення, поки цей механічний садист не почав дзвонити. Огидний винахід людства, але, на жаль, необхідний. Навіть не розплющуючи очей, по морді будильника бачу: готується, сволота, дзвеніти...
Найкращий керівник той, у кого підлеглі набагато здатніші за нього самого.
Втім, думки присяжних склалися давно,
Всяк обстоював свій погляд,
І рішуче було йому все одно,
Що колеги його кажуть.
Бути частиною Ордену – не означає бути одним із них. Я не хочу бути з ними нарівні, щоб вони дивилися мені в обличчя. Мені потрібно, щоб вони відводили погляд і моргали від болю в очах, наче глянули на сонце. Мені не хочеться, щоб вони стояли навпроти нас; вони мають стати на коліна.
У житті бувають погані періоди, але вони минають. І важливо залишати їх там, у минулому.
Виявляється, говорити правду можна лише у тому випадку, якщо живеш по правді. А інакше – або бреши, або клади трубку.
Перестати бути зачарованим щастям важче, ніж потоваришувати зі своїми страхами.
Страх народжується з надії, і якщо ти зумієш викинути надію з життя, то разом із нею позбавишся і страху.
Якою поезією, якою дивною красою і грацією дихає її витончена постать!