— Ти не розумієш, про що просиш! У цьому замішані дуже небезпечні люди, мене вб'ють, якщо я проговорюся...
— Що мене найбільше дратує, так це те, що такі дегенерати, як ти, завжди неправильно розставляють пріоритети. Адже тут бояться треба мене куди сильніше за будь-які невдахи. У тебе є два шляхи, простий і безболісний або довгий і болісний. Так чи інакше, але я отримаю потрібну інформацію, але якщо ти захочеш продемонструвати мені характер… Що ж, тоді ти сам благатимеш мене про милосердну смерть. Людський організм сповнений парадоксів, з одного боку такий тендітний і недовговічний, а з іншого настільки живучий і стійкий... Ти навіть не уявляєш, що можна створити з людським тілом і з якими страшними ранами воно продовжить жити. Хочеш на собі відчути цю разючу якість?

У житті люди періодично розсипаються на шматочки, а потім збираються і виходить нова картинка. Не знаю, яка я картинка, — я весь час шматочками. Іноді вони більші, і тоді я почуваюся краще, і здається, що ось-ось настане якась гармонійна розсудливість. А іноді вони такі дрібні, що я взагалі не розумію, що робити з цими крихтами. Виснажує. Мені хотілося б випрямити спину, не горбитися — так би завжди жити. Але ввечері я повертаюся додому, розумію, що не знайшов відповідей за день і знову розсипаюся. Життя врозтіч. Аж до фінального свистка.

Я, бачите, людина незалежна. Чому від мене вимагають, щоб я сьогодні думав те саме, що я думав півтора місяці тому? Якби це було так, моя думка була б моїм тираном.

Так, учитель. Ваша смерть трапиться з моєї забаганки. Ви самі стверджували, що безсмертя та одержимість метою – запорука перемоги. Так воно і є. Вирушайте в могилу з думкою про те, що ви останній із прихильників старого порядку, хваленого Правила двох. І що новий лад розпочнеться з цієї хвилини і триватиме тисячоліття — під моєю владою.

Мабуть, серце ховається у твердій шкаралупі, і розколоти її мало. Може, тому у мене до ладу не виходить любити.

… Не можна живу людину навпіл пиляти: від маківки до пупка беру, загорніть, а від пупка до п'ят здайте в утильсировину. Я так вважаю: все хороше в мені — моє, та й усе погане — теж, куди воно подінеться? Так що беріть мене всю, яка я є, здачі не треба!

Якщо постає питання, чи є час читати немає  на те бажання. Бо якщо розібратися, часу читати ні в кого ніколи немає. Нема  у дрібних, нема  у підлітків, нема  у дорослих. Життя - постійна перешкода читання.

Жалість за відсутності інших почуттів – це жорстоко.

Дружище, я не можу бути з тобою поряд.
Найбільше я хочу бути з тобою поруч. Але я не можу! Це було б підло, розумієш.
Я — як сірчана кислота, яка полюбила синицю, маленького птаха з чорними уважними очима.

Як зворушливо дивитись на парочки у кафе. Цілуються, але кладуть телефони екраном вниз, а йдучи в туалет, забирають їх із собою.