У вас великий дар  мовчання, Ватсоне. Це робить вас дуже цінним компаньйоном.

Ми закохані у свою свободу.
Ми тікаємо від самих себе.
Ми у пошуках надії та блаженства.
Ми щасливі та вільні.

Не шкодуй померлих. Жалі живих, і особливо тих, хто живе без любові.

Це я вже точно вирішив, бо не хотів бути кульгавим птахом на льотному полі і сумно дивитися, як мої товариші злітають у повітря.

Надто багато у світі людей, яким ніхто не допоміг прокинутися.

Відкрилася безодня, зірок повна,
Зіркам числа немає, безодня - дна.

Жити, щоб вибрати. Не найкрасивішого, але найнадійнішого. Кому без сорому підкориться сильна і без побоювання довіриться слабка. Хто продовжить тебе і продовжиться в тобі.

Краще сісти в поїзд і їхати, невідомо куди, з надією на краще, ніж залишатися там, де кожен куточок просякнутий твоїми сльозами.

- Ну? І як тримати мене на руках? Чи не так, невимовне щастя? — спитала Яра.
- Ти легка, як хмаринка в небі! - сказав Ул.
Яра хмикнула.
- Сумнівний комплімент.
- Чому?
— Вас у школі не вчили, що середня вага  хмари вісімсот тонн? Навіть найменша хмаринка – це вже тонн сто. Так що, юначе, мені ваші натяки незрозумілі.

Поки ви не налаштуєте себе на успіх і все, що цей вибір тягне за собою, Ви будете замкнені у в'язниці. Ви будете вдивлятися у вічі вашого партнера, у пошуках натяку на те, чи любить Вас він чи вона. Але поступово світло згасатиме, тепло іншої людини буде холоднішати, і Ви в черговий раз заснете без сновидінь у цій темряві.