— На що ти встиг перетворитись, чудовисько? На тебе неможливо дивитись без сліз!
— Якщо на мене неможливо дивитися без сліз, то я перетворився на цибулю. Логічно?

Нам дарує радість не те, що нас оточує, а наше ставлення до оточуючого, і ми щасливі володіючи тим, що любимо, а не тим, що інші вважають гідним любові.

Світ не божевільний. Тільки люди.

Нам усім доводиться викручувати максимум можливостей із того становища, в яке нас помістило життя.

- Це неймовірно, - сказала баронеса, - мати півмільйонний секретний фонд і бути настільки необізнаним!
— Повірте, баронеса,— відповів Люсьєн,— що якби я мав півмільйона, я вжив би його на щось інше, а не на збирання відомостей про графа Монте-Крісто.

Позаду шумить протока,
І навколо - чужа ніч.
І вже він так далеко,
Що не крикнути, не допомогти.
І чорніє там зубчастий,
За холодною межею,
Непідступний, непочатий
Ліс  над чорною водою.

Ставитися до життя серйозно – надто нудно, а несерйозно – надзвичайно небезпечно!

Невідома сила змушувала зустрічатися їхні очі, що піднімалися одночасно, немов за наказом якоїсь спорідненої волі; між ними вже виникала та тонка і невизначена ніжність, яка швидко утворюється між молодими людьми, коли юнак не потворний, а дівчина вродлива. Вони відчували себе щасливими один біля одного, тому, можливо, що думали один про одного.

Нещастя подібні до сильного вітру. Я не маю на увазі, що він збиває нас із наміченого шляху. Він зриває з нас одяг, і ми залишаємось такими, якими насправді є, а не такими, якими хотіли б здаватися.

Чим складніше і занедбане становище, тим простіше з нього вихід.