У людей тепер немає  часу одне для одного.

Легковажно непроникливі люди, і людина в іншому каптані здається їм іншою людиною.

Телефон уже не ключ, а замок. Величезний амбарний телефон, який не зламати. Він не піддасться. Здоров'яний, старий, пластмасовий, червоний телефон. Він не дзвонить. Вона  мені не дзвонить. Ти не дзвониш. А за вікном знову дощ. Можна ж збожеволіти! Як ти не божеволіла всі ці роки? Скільки разів дивилася на свої вени, вивчаючи їх із хірургічним інтересом. Скільки разів висипала на долоню жменя транквілізаторів, які можуть дати не лише здоровий сон без снів, а й темряву без дощу? Я ***ався думати про це. Я подзвонив тобі сам.

Коли я підросла, я зрозуміла, що є ціла армія людей, які ховаються від дійсності саме в читанні. Міф  про те, що Росія — сама читаюча країна у світі, стояв, на мою думку, саме на цих людях. І література, здатна замінити собою життя, пронизане фальшом, жорстокістю та убогою ідеологією, існувала: велика російська література.

Очі-океани, а в них аварія.

Повинен вам сказати, що ми не хочемо завойовувати космос. Ми хочемо розширити Землю до її меж. Ми не знаємо, що робити з іншими світами. Нам не потрібно інших світів… Людині потрібна людина.

Якщо ви запитаєте, у що я вірю найбільше, я відповім у свою сім'ю. Це моє тверде кредо. Я знаю, що іноді люди розходяться – таке траплялося і зі мною. Я знаю, що деякі люди живуть на самоті. Але близькі друзі - це теж сім'я. Нам усім потрібна підтримка та взаємовиручка. І хоча я навчився твердо стояти на власних ногах, без відданості та підтримки рідних та друзів я б нічого не досяг.

Не завжди трава зеленіша у сусіда. До молодих не відразу доходить, що трава зеленіша там, де її поливають.

Божевільність — ще не аргумент.

— Благаю, — старий вимовив незвичне для нього слово, яке вже й не вживається, бо всім давно стало зрозуміло — благати марно будь-кого про що б там не було. Не відгукуються люди на благання в наш час. Благання ближніх тільки дратують, викликають досаду, у кращому разі змішають.