— У кожному з нас дві половинки: одна рветься до нового, друга береже колишнє і рада повернутись до нього. Ви знаєте це і знаєте, що повернення ніколи не досягає мети. — Але жаль залишається… як вінок на дорогій могилі.
Ми здатні швидко розпрощатися з будь-якою зі шкідливих звичок — кинути палити, відмовитися від спиртного, перестати об'їдатися солодким перед сном. Але є такі речі, які не піддаються силі волі. Забути чи розлюбити, наприклад. Все, що народжується в серці, назавжди в ньому лишається.
Або думай сам — або той, кому доводиться думати за тебе, забере твою силу, переробить усі твої смаки та звички, по-своєму вишколить і вихолостить тебе.
Життя вимірюється не кількістю днів, годин і хвилин, а тим, що ти встиг зробити за час, відведений тобі на землі.
... Ти здивуєшся, наскільки легко вранці вставати з ліжка, якщо потрібно робити те, що не викликає бажання викинутися у вікно.
Що відбувається? Ми, здається, розпочали новий танець, гру, де цілі неясні, але такі бажані, такі відчутні. Рух назустріч. Рух убік. Перебір дрібними кроками геть. Ривок. Падіння в обійми. Дотик-ласка. Дотик-біль. Грубий, безжальний поштовх звучить словом геть. І водночас короткий погляд з-під вій, що обпалює шкіру. Куди ти маниш мене? Які ще прірви приготувало твоє ретиве серце? Я багато піду, щоб отримати його. Навіть якщо цей танець по розпеченому вугіллю, по битому склу. І якщо в кінці ти впадеш у мої обійми, виснажена довгою гонкою, покірна, що тремтить від ритму, який вибивають два серця, якщо ти станеш моєю, це виправдає будь-яку кров, будь- який біль. А зараз танцюй, грай із вогнем. Грай із драконом, якому ціна виграшу – життя. Ну, танцюй... Тільки не забувай, що музику нашого танцю співаю я.
Як часто спекотною ранковою порою
Думка про тебе смуток мій лікує.
Алексе, ти ж кардіолог, ти знаєш все про людські серця. Скажи мені, що робити, коли серце людини розбите? Невже це не лікується?
Ах, Ганно, велике горе в тебе буде незабаром, якщо ти мене кохала...
Як сумно: я знайшов те, що шукав, але мені це більше не потрібне.