У вас вдвічі більше шансів померти від рук того, кого ви любите, ніж від незнайомця.

До близької людини завжди можна повернутися, на те вона і близька.

Скільки б ми не помилялися, праця вчителя полягає в тому, що шляхом вчення характер можна змінити, а значить змінити його долю.

Я кохання шукала і не знайшла... На мене дивилися і дивляться, як на гру. Я не знайшла любові, так шукатиму золото.

Я відкрився одному хлопцю, але потім моя пристрасть все псувати взяла вгору, а потім бажання відтягнутися перемогло пристрасть усе псувати.

Чоловіки та жінки не можуть бути друзями. Можливість сексу завжди постає на їхньому шляху.

— Він буде вампіром.

— І не сексуальний романтичний вампір. А потворним, що смокче кров, що лежить у труні вампіром.

— Зараз було прикро.

— Та невже?

— Під труною розуміється дерев'яна скринька. А у нас вони тепер гарні із золотом у 14 каратів.

— Ну вибач.

— А чому ти не маєш  подружки?

— Не знаю.

— Ти блакитний?

— Ні! Є дехто... Я часто про неї мрію.

— Чи вигадана?

— Ні, справжня, жива дівчина.

— І в чому проблема?

— Не знаю... Я так багато всього хочу сказати їй. Про те, що я бачу, як самотньо, навіть коли ніхто не бачить. Бо знаю, як це бути втраченим, самотнім і непомітним.

— Саймоне, бажаного потрібно домагатися! Якби я так закохався, я зламав би цю стіну.

— Я намагався з нею розмовляти, але я не знаю, як бути із собою. Мене ніби немає  у моєму власному тілі. Немов... ніби через мене можна стіни руками доторкнутися. І я не розумію, ким я хочу бути, і хто я насправді є. Я знаю, що говорю з нею, але не можу зробити те, що потрібно. Я як Піноккіо, дерев'яний хлопчик несправжній. Це мене вбиває.

Порвалася днів сполучна нитка. Як мені уривки їх з'єднати?

— Дядьку, дай десять копійок! Ну, дай десять копійок! Десять копійок дай!

— Може тобі ще дати ключ від квартири, де гроші лежать?