— Не знаю... Я так багато всього хочу сказати їй. Про те, що я бачу, як самотньо, навіть коли ніхто не бачить. Бо знаю, як це бути втраченим, самотнім і непомітним.
— Саймоне, бажаного потрібно домагатися! Якби я так закохався, я зламав би цю стіну.
— Я намагався з нею розмовляти, але я не знаю, як бути із собою. Мене ніби немає у моєму власному тілі. Немов... ніби через мене можна стіни руками доторкнутися. І я не розумію, ким я хочу бути, і хто я насправді є. Я знаю, що говорю з нею, але не можу зробити те, що потрібно. Я як Піноккіо, дерев'яний хлопчик несправжній. Це мене вбиває.
Відвідувачі, які знаходяться у групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.