Не побачиш розумного - не впізнаєш дурня.

Серед смайликів я був би двокрапкою з великою літерою D (:D)

- Мені дуже шкода...
- Ні, це мені шкода. Це був момент слабкості. І ніхто не мусив цього бачити.

Я не боюся смерті. Просто я... не уявляю, що завтра мене тут не буде.

— Ми збираємось вкрасти корабель? Той бриг?
- Реквізувати. Ми реквізуємо цей бриг. Це морський термін.

— Лікарю, вони озброєні!
— Правильно, що робить мене краще за них. Вони можуть мене пристрелити, але моральна перевага за мною.

- Еліо, вітаю тебе з днем ​​народження.
- Дякую.
— А знаєш, ти підійшов до того віку, коли треба подумати, ну, словом, поглянути на себе, як на продовжувача людського роду...
— Ну так, все ясно. Ті самі розмови. Ти ж знаєш, що я ніколи не одружуся.
— Не одружишся? Еліа, ти ж міцний, сповнений сил і життєвої енергії чоловік...
— Забери руки!
— Але як це може бути, щоб ти не знайшов собі жінку?!
- А ти підшукав?
- А до чого тут я? Хе-хе... Ну, скажи, хіба в тебе не буває таких моментів, коли тіло повстає і вимагає свого? Ці імпульси важко придушувати у собі. тлінністьсвого вимагає, їй неможливо чинити опір. Ти згадай, тобі мають бути такі знайомі...
— Знайомі, звичайно.
— Ага, що ти робиш?
— Я просто в сараї колю дрова. А ти що?
— Дзвоню в дзвони.
— Хм... І часто дзвониш?!
- Ось [ показує свої руки ].

Якщо я тобі не подобаюсь, значить, ти не маєш смаку.

Мені не потрібні переживання, мені потрібна жива людина поруч.

Ти можеш відрізати будь-який орган. Можеш зупинити, розірвати на шматки... Ти можеш зробити все, що хочеш. Але з совістю нічого не вдієш. Ти можеш лише змусити совість плакати.