Приборкання норовливого. Еліа Кодоньо

- Еліо, вітаю тебе з днем ​​народження.
- Дякую.
— А знаєш, ти підійшов до того віку, коли треба подумати, ну, словом, поглянути на себе, як на продовжувача людського роду...
— Ну так, все ясно. Ті самі розмови. Ти ж знаєш, що я ніколи не одружуся.
— Не одружишся? Еліа, ти ж міцний, сповнений сил і життєвої енергії чоловік...
— Забери руки!
— Але як це може бути, щоб ти не знайшов собі жінку?!
- А ти підшукав?
- А до чого тут я? Хе-хе... Ну, скажи, хіба в тебе не буває таких моментів, коли тіло повстає і вимагає свого? Ці імпульси важко придушувати у собі. тлінністьсвого вимагає, їй неможливо чинити опір. Ти згадай, тобі мають бути такі знайомі...
— Знайомі, звичайно.
— Ага, що ти робиш?
— Я просто в сараї колю дрова. А ти що?
— Дзвоню в дзвони.
— Хм... І часто дзвониш?!
- Ось [ показує свої руки ].