- О Боже! Ти налякав мене.
- Зроблю свій внесок у нічний дозор.
- Дякую. За те, що охороняєш нас. Мене.
- Це ж я. Твій вірний охоронець. Тихий і незворушний.
- Ти пив? І ти сумний – погане поєднання.
- Ні, я не сумний. Сум - це емоції, властива тим, кому не все одно.
- Та гаразд, Деймон. Це не правда. Тобі не всеодно.
- Не відставайте! Бігає він швидко!
- Він не рухається.
- Думає.
-...Давно не рухається.
- Повільно, але правда, Джоне. Прямо як ти.
-... Він тобі просто подобається, правда?
- І ти теж.
— Щоправда, не рухається.
-... Вражаюче.
Навіть у мафії є своя філософія.
– Як ти можеш бути вампіром?
- А як ти можеш бути перевертнем?
Світить зірочка з небес,
Незрозуміло, на який біс!
Світить-світить-світить...
Вдень і вночі спасу немає -
Ріже очі яскраве світло!
Світить-світить-світить...
Неймовірно. Ми були разом. Я постійно про це думаю. Неймовірно.
Ми такі, які є, а лотерея це дурість.
Кинути Герміону? Ти з глузду з'їхав! Та ми без неї і пару днів не протримаємось!... Тільки не кажи їй, що я це сказав.
- Що б сказала твоя мама, дізнавшись, що ти зустрічаєшся з вампіром?
- Яка з них?
— Стань таким, як усі, Карле. Я благаю...
- Як усе? Чи не літати на ядрах? Чи не полювати на мамонтів? Чи не листуватися з Шекспіром?