— Вам не відмовиш у почутті гумору, яке зараз допомагає знизити градус Вашого особистого страждання. Ви нещодавно вийшли заміж за чоловіка на вигляд гідної довіри, який Вас покинув заради нестерпного компаньйона з сумнівною мораллю. Ваш прихід сюди свідчить, що ще не все втрачено і примирення можливе.
- Господи, Холмсе.
— Все, зрозуміло, я зрозумів завдяки вашим духам.
— До чого тут парфуми?
— Ну, для мене це інформація, а Вам несуть загрозу.
- З чого це?
— З того, що я їх дізнався, а ви ні.

Машини не коні – у них немає  серця, з ними не поговориш.

— Де ця погань, ти її не бачила?
— Зараз бачу одну.

Любиш біль? Поносив би корсет.

Коротше, бійка тоді не пішла. Як можна битися під класичну музику? Людина колись давно старалася, складала.

- Навіщо ти його вбив?
— Він був слабкий.

- Суддя! Суддя Нікастро, сер, мені так соромно за запізнення! Просто в моєму будильнику є дефект – кнопка відбою.

Я знову стала поверхневим уїдливим багатим стервом, що руйнує все на своєму шляху. Що сумно, адже, хоча я тільки познайомилася з Бетті, було відчуття, що наше призначення - стати кращим подругами, немов... немов це була наша доля, а тепер... Це як поїзд, що прямує в моє життя, що залишилося, а я пропустила його.

Логіка вилітає в трубу, коли у справі причетне кохання.

— Вибач, я ще поплачу.
- Правильно. Тобі треба плакати по мені, ти дуже рано мене здала. Я все прочитав.