- Поттер, що ви робите в коридорі вночі?
— Ходив уві сні.

- Насолоджуйся цим моментом, Флопсі. Мене у твоєму віці до міста не возили.
- Що? Та ти ж була у моєму віці три вулиці тому!
- Як же летить час...

- Я можу довести, що ти створив цілком фальшиву особистість!
— О, просто накладіть на себе руки. Це набагато легше.

Ну і зрештою, чи варто було?... Господи Боже... Як непоправно пройшло моє життя. Я навіки залишився в останньому дні літа, мене забули на вулиці, і ніхто не відчинить мені двері. Повірте, свою частку горя я отримав з лишком. Більшість людей будують плани, а життя просто минає. За свій вік  я розкидав частинки мого серця по всьому світу, а того, що залишилося, ледве вистачає, щоб жити. Але я намагаюся посміхатися. Я знаю, що мої бажання набагато перевершували мої можливості. Мене більше не чекають ні білі коні, ні гарні жінки.

Вола безмозка!

— Знаєш, що буде, коли я натисну на курок? Знаєш?
— Стеля стане іншого кольору.

Я читав усі твої статті. Дехто навіть зрозумів.

— А може ми з тобою в кіно якось сходимо разом?
— Джоєле, я тут зробила велику дурість. Я... Я розповіла братові, що сталося...
— Це погано?
— Ні-ні, але він розповів батькам. Ми католики. А Пітт сказав їм, що ти єврей.
- О, але я атеїст. Точніше, прагматик-нігіліст. Або швидше екзистенціаліст.

А потім... Я приїхав до Амстердама, де мені сказали:«Ваша наполегливість огидна». Я сунув пальці у вогонь лампи і сказав:«Дозвольте мені побачити її, доки я тримаю руку в полум'ї».

Одного ранку ви прокидаєтеся - хлопця немає, саксофона немає, залишилася тільки пара шкарпеток і порожній тюбик з-під зубної пасти.