Коли ви читаєте, не намагайтеся вгадувати, що думає автор. Думайте самі.

— Мій дорогий містере Беннет, мене більше не засмутить жодне ваше слово.

— Ви мене засмутили.

Я думала, ви ас, а ви у—двас?

Ти прекрасна для мене, тому що ти людина. Твоя крихкість, твій короткий вік, твоє серце ; навіть коли ти вважаєш, що воно розбивається. Все це раптом здається мені набагато ціннішим за те, що я коли—небудь знав.

Я закоханий у тебе не більше, ніж ти в мене, і не дай Бог, покохати тебе, дитинко!

— Ти що, зовсім сліпий? Не бачиш, що тебе дурять? Ти що справді віриш, що драна кішка тебе любить? Невже ти думаєш, що будеш із нею щасливий?

— Нещодавно був!

— Ах, я й забула, що щастя в тебе між ніг! Гаразд, бажаю тобі щастя, коню! Тільки запам'ятай—ліжко звичайно буває велике, але життя ще більше! Можеш йти, матимеш ще одну порцію щастя!

Правила – порожній звук, якщо немає  покарання.

— Треба поговорити із винним.

— Можна спробувати, але навряд чи він відповість нам — копи всадили в нього вісім куль.

Продай тачку — купи мозок.

Ведіть будь—яку битву завжди, скрізь у своєму розумі. Коли будь—хто може бути ворогом чи другом, коли будь—який варіант розвитку подій можливий. Живіть так. І ніщо вас не здивує. Щоб не сталося, ви вже бачили це у своїй уяві.