— Я думаю, що скромні люди настільки поглинені собою, що їм важко бути поряд з іншими людьми.
- Складно Вам чи людям?
- Думаю, це взаємно.

Тут Олександр Якович, який мав надприродне чуття, зрозумів, що зараз його битиму — можливо, навіть ногами.

Натискати на курок простіше, ніж грати на гітарі. Руйнувати легше, ніж створювати.

Якщо людина ідіот, це надовго!

Мені казали: побачиш, і в горлі затихне звук, кучері чорні обтягнуть плече, і дракон, що живе у хребті, одразу розправить крила і опустить голову на твої ключиці. Мій хребет - 11 лез і 8 тиснув,
Ти пішла - я ні словом не заперечував -
Лише долоню розтис,
Коли стало тісно. Мені казали: в очах тих не знайдеш дна, пропадеш і не виринеш - і погубить тебе вона, і біда з тобою станеться. Ось він я, хто поранив, а потім смиренно чекав.
Оголений дріт, порожня кімната і кинджал —
Я квіти наші зрізав і більше їх не садив —
Без тебе я пусте місце. Що кохання - це дар, книги, звичайно, брешуть: тисячі брошонок шукають твій застиглий слід, але коли ти заносиш над ними свої слова - серце за серцем падає в талий сніг. Падає, згасаючи. Я стою ближче за всіх, обпалена і боса, прикриваючи подолом шматочок живої землі. Біль всюди, куди б я біг,
Моє серце ніхто так не оголював -
Я б вирвав його, поховав, втік,
Але за мною тінь твоя слідує, як наречена. Ми трапилися одного разу — більше ми не змогли, і весна відмовилася просити нас.

Боротися за свободу - не злочин. Так само як боротися за право бути тим, хто ти є.

— А чому у вас там лише значок зі смайликом та пістолет?
– Одне – на випадок, якщо буде сумно, а друге – якщо буде дуже сумно.

- Я захоплений. Такі подвиги за таку скромну нагороду.
- Я не шукаю нагороди.
— А визнання?
- Мої друзі живі - ось і все, що мені потрібно.

Є люди, подібні до імен, написаних на піску – один порив вітру, і їх забирає…

— Ось і другу дочку проводжу. Бережи її, князю.
— Мамо, ради бога, не турбуйтеся. Я весь Тифліс під ноги вашої дочки кину. Як килим, нехай ходить.